Вступ:
Розділ обґрунтовує високу наукову актуальність дослідження образу ісламу в Японії через нагальну потребу з’ясування історичного та філософського фундаменту відносин цієї далекосхідної країни з державами ісламського світу. Автор детально окреслює методологічні засади свого дослідження, вказує на надзвичайну важливість аналізу духовної спадщини японських мусульманських інтелектуалів минулих століть, а також аналізує вплив сучасного медійного образу ісламу на соціокультурну ситуацію.

Становлення ісламу в Японії: коротка історична довідка:
У цьому розділі детально розглядаються перші історичні контакти Японії з Османською імперією в другій половині XIX століття, роль російсько-японської війни 1904–1905 років та тюркської еміграції у формуванні перших мусульманських громад на японських островах. Згадуються перші етнічні японські мусульмани (Нода Сьотаро, Ямада Торадзіро) та видатні іноземні проповідники, зокрема мусульманський активіст Абдурашід Ібрагімов, чия діяльність значно сприяла подальшому поширенню ісламу та зміцненню зв'язків.

Причини поширення ісламу в Японії:
Цей розділ присвячений глибокому аналізу політичних та ідеологічних чинників поширення мусульманської релігії в країні. Автор докладно аналізує офіційну державну «ісламську політику» («кайкьо сеісаку») Японської імперії у 1930–1940-х роках, яка була спрямована на активну мобілізацію ісламських сил проти країн Заходу. Також описано створення перших наукових інститутів вивчення ісламу, видання спеціалізованої періодики та складну внутрішню класифікацію японських послідовників ісламу на щирих та прагматичних вірян.

Японські переклади Корану:
Тут аналізується тривала історія перекладів священного тексту Корану японською мовою, починаючи від першої праці Сакамото Кен'іці у 1920 році й закінчуючи роботами Ідзуцу Тосіхіко та першого мусульманина-перекладача Міта Рьоіці. Автор акцентує увагу на складній проблемі термінологічної адаптації унікальних арабських богословських понять через традиційні японські релігійно-філософські концепти синтоїзму, буддизму та християнства, що безпосередньо формувало специфічне сприйняття релігії в суспільстві.

Образ ісламу у спадщині інтелектуалів I половини XX ст.:
У розділі детально розкриваються релігійно-філософські погляди провідних японських паназійських мислителів, таких як Окава Сюмей, Танака Іппей, Аріґа Бунпаціро та Вакабаясі Хан. Описується їхнє прагнення інтегрувати іслам у соціокультурне поле Японії, поєднати його з японським національним духом та використати мусульманський концепт «джихаду» як ефективну ідейну зброю для боротьби проти західного імперіалізму й колоніалізму в Азії.

Наукове осмислення образу ісламу в Японії II половини XX ст.:
Досліджується перехід від політизованого та мілітаризованого образу ісламу першої половини століття до його об'єктивного наукового, семантичного та філософського вивчення. Ключовою постаттю цього періоду виступає видатний вчений Ідзуцу Тосіхіко з його концепцією універсальної «східної філософії» та компаративним аналізом суфізму й даосизму. Також згадуються фундаментальні праці інших японських ісламознавців (Накамура Кодзіро, Курода Тосіо, Макіно Сін'я).

Образ ісламу в сучасній Японії, повсякденному житті та популярній культурі:
Цей розділ присвячено сучасному етапу взаємодії японського суспільства з ісламом. Автор констатує амбівалентність сприйняття: наявність негативних стереотипів у мас-медіа після подій 11 вересня та водночас активні спроби мусульманської громади покращити імідж своєї віри. Розглядаються сучасні соціальні виклики для вірян, роль новітнього спрощеного перекладу Корану 2019 року та унікальний досвід презентації ісламського способу життя через популярну художню манґу «Сатоко та Нада».

Висновки:
У цьому розділі підбиваються загальні підсумки масштабного історичного дослідження. Автор чітко узагальнює три ключові періоди трансформації образу ісламу в Японії (паназійський, науково-академічний та сучасний амбівалентний) і ще раз наголошує на визначній ролі японських інтелектуалів, філософів та перекладачів у процесі поступової концептуальної та мовної адаптації мусульманських релігійних і етичних смислів до традиційного культурного контексту країни.

Примітки та Література:
Цей розділ містить детальні наукові примітки автора, які детально роз'яснюють специфіку використання релігійних термінів (таких як «камі», «дзіхі», «дзьотей»), а також наводять вичерпну бібліографію дослідження. Список джерел містить численні праці українських, російських, західних та японських вчених, а також оригінальні історичні видання першої половини XX століття, що підтверджує ґрунтовність та високу академічну якість представленої наукової розвідки.

Стаття Олександри Бібік є глибоким історико-філософським дослідженням, яке аналізує складний процес формування та еволюції образу ісламу в Японії протягом більш ніж ста років — від кінця XIX століття до сучасності. Дослідження структуроване за хронологічним та проблемним принципами, що дозволяє автору продемонструвати взаємозв'язок між зовнішньополітичними прагненнями японської держави, релігійними пошуками інтелектуалів та повсякденним життям мусульманської громади.

Основна концептуальна вісь дослідження обертається навколо ідеології паназіатизму. Автор показує, що первісний інтерес до ісламу в Японії виник не стільки з чисто релігійних мотивів, скільки з політичної необхідності пошуку союзників у боротьбі проти західного колоніального панування. У першій половині XX століття японський уряд та інтелектуали розглядали мусульманський світ Азії як природного союзника, а сам іслам — як релігію з потужним мобілізаційним потенціалом, здатну протистояти Заходу. Цей період охарактеризувався активним творенням позитивного образу ісламу, який штучно зближували з традиційними японськими цінностями, такими як військова доблесть, повага до авторитету та відданість державі.

У статті послідовно розкривається, як поразка Японії у Другій світовій війні призвела до краху паназійської ідеології та, як наслідок, до різкого спаду інтересу до ісламу на державному рівні. Проте цей злам дав поштовх для виникнення нового, наукового етапу осмислення ісламу в другій половині XX століття. Політизовані оцінки поступилися місцем глибоким академічним дослідженням, філологічному аналізу священних текстів та філософській компаративістиці, яскравим представником якої став всесвітньо відомий вчений Ідзуцу Тосіхіко.

Сучасний період (кінець XX — початок XXI століття) характеризується автором як амбівалентний. З одного боку, глобальні події (терористичні акти 11 вересня, діяльність радикальних угруповань) та їх висвітлення в мас-медіа сформували в японському суспільстві стійкі негативні стереотипи, через які іслам почав сприйматися як небезпечна, агресивна та абсолютно чужа японській культурі релігія. З іншого боку, сучасна японська мусульманська громада здійснює активні кроки для дестигматизації своєї віри. Це робиться через адаптацію ісламу до повсякденного життя японців, видання спрощених і зрозумілих перекладів Корану, а також через використання інструментів популярної культури, таких як манґа.

Важливим внеском статті є аналіз мовного та концептуального аспекту перекладів Корану японською мовою. Автор детально описує, як перекладачі різних епох намагалися адаптувати складні арабські монотеїстичні поняття до реалій мови, вихованої на буддійських, синтоїстських та християнських традиціях. Використання термінів на кшталт «камі» (божество в синтоїзмі) чи «дзіхі» (буддійське милосердя) наочно демонструє процес культурного перекладу та інтеграції нової релігії в ментальний простір Японії. Таким чином, стаття О. М. Бібік не лише реконструює історичні факти, а й пропонує глибокий аналіз механізмів культурної рецепції та міжрелігійного діалогу.

Вступ:
У вступній частині своєї наукової розвідки Олександра Бібік детально обґрунтовує актуальність дослідження процесу формування та трансформації образу ісламу в Японії. Автор зазначає, що в сучасних геополітичних реаліях, коли ісламські держави стають все більш впливовими гравцями на міжнародній арені, для Японії виникає нагальна потреба переосмислити та проаналізувати історичний фундамент своїх взаємовідносин з мусульманським світом. Політична активність мусульманських країн привертає дедалі більшу увагу японських еліт, що актуалізує вивчення спадщини японських мусульманских інтелектуалів минулих століть в академічному та політичному середовищі. Поряд з цим автор звертає увагу на потужний вплив сучасного медійного образу ісламу, який часто має негативні конотації та безпосередньо впливає на щоденне життя мусульманської спільноти всередині самої Японії. Метою цієї праці є глибокий аналіз того, як саме формувався образ ісламу в японському суспільстві протягом тривалого періоду, починаючи з другої половини XIX століття і закінчуючи початком XXI століття. Для вирішення цього завдання автор використовує широкий спектр джерел, серед яких наукові публікації, переклади священного мусульманського тексту — Корану, філософські твори японських мусульман та прихильників ідеології паназіатизму. Автор підкреслює, що важливим чинником у сприйнятті ісламу як нової релігії з-за кордону була саме паназійська ідеологія, якої дотримувалася більшість тогочасних японських перекладачів Корану та послідовників ісламу. Тому дослідження історії становлення цього образу дозволяє глибше зрозуміти не лише сучасний стан релігії в Японії, а й саме явище паназіатизму в його історичній ретроспективі. Окрім цього, вчений зазначає, що адаптація конкретних арабських філософських та богословських термінів японською мовою стала одним з основних чинників майбутнього розуміння ісламу в країні. Оскільки перекладачі Корану використовували різні релігійні фундаменти та варіативні філософські засади, це призвело до виникнення кількох відмінних моделей сприйняття ісламського віровчення. Автор наголошує на необхідності комплексного підходу, який враховував би як теоретичні напрацювання японських мислителів минулого, так і сучасні соціологічні опитування та антропологічні дослідження життя мусульманської громади в Японії. Такий інтегративний підхід дозволяє висвітлити тему максимально повно й об'єктивно, уникаючи однобічних оцінок та спрощень, які часто трапляються в медійному дискурсі.

Становлення ісламу в Японії: коротка історична довідка:
У цьому розділі автор пропонує детальний історичний огляд початкових етапів проникнення та розвитку ісламу в Японії. Поява цієї релігії на японських островах у другій половині XIX століття була тісно пов’язана з виходом країни на світову політичну арену після тривалого періоду самоізоляції та її активними пошуками нових союзників і партнерів. Ключовою подією стало встановлення дипломатичних контактів та укладання Договору про торгівлю та оборону з Османською імперією у 1878 році. Цей крок мав на меті спільну модернізацію обох країн та створення дієвого опору західній економічній та колоніальній експансії на Сході. Першими японцями, які прийняли іслам під час своїх офіційних візитів до Стамбула, вважаються Нода Сьотаро (1868–1904) та Ямада Торадзіро (1866–1957). Наступним важливим етапом поширення ісламу автор називає воєнні дії на Ляодунському півострові під час російсько-японської війни 1904–1905 років. Японське командування та суспільство сприймали місцеве тюркське мусульманське населення як природних союзників у спільній боротьбі проти Російської імперії та загалом проти європейського домінування. Саме в цей час починає формуватися тюркська мусульманська діаспора, яка згодом стала основою для створення першої сталої мусульманської спільноти на території Японської імперії. Поступовому знайомству японців з ісламом та поглибленню їхніх знань сприяла діяльність видатних іноземних мусульманських діячів, вчених та проповідників. Серед них автор виділяє дослідника хадисів Сарфараза Хана, спеціаліста з ісламського права Алі Ахмада аль-Джарджаві, а також Абдурашіда Гумеровича Ібрагімова (1857–1944), який згодом став імамом мечеті в Токіо у 1938–1944 роках, Мухаммада Баракатуллу (1854–1927) та Мухаммеда Курбангалієва (1889–1972). Ці діячі регулярно відвідували з лекціями найбільші японські міста, зокрема Токіо та Наґасакі, і активно сприяли зміцненню зв'язків між Японією та мусульманським світом через свою видавничу, просвітницьку, викладацьку та релігійну діяльність. Особливо значний вплив мав А.-Г. Ібрагімов, який у своїх нотатках «Світ ісламу» просував ідею звільнення мусульманських країн від західного колоніалізму за активної участі та лідерства Японії. Його тези про «японський національний дух» («ямато дамасії»), який дозволяє японцям успішно засвоювати досягнення західної цивілізації без втрати власної ідентичності, стали визначальними для подальшого формування образу ісламу в країні.

Причини поширення ісламу в Японії:
У цьому розділі Олександра Бібік детально аналізує глибокі причинно-наслідкові зв'язки та передумови, що сприяли активному поширенню ісламу в Японії у першій половині XX століття. Автор наголошує, що діяльність мусульманських інтелектуалів цього періоду відбувалася не ізольовано, а в межах спеціальної програми японського уряду, спрямованої на формування привабливого образу «мусульманської Японії» серед послідовників ісламу в усьому Азійському регіоні. Цей образ мав стати потужним символом емансипації мусульманських народів від західного колоніального ярма та поширювався в межах ширшого паназійського проекту під проводом Токіо. У період 1930–1940-х років ця стратегія була повністю реалізована державою через мобілізацію ісламських сил у спільній боротьбі проти західних країн. Іншою важливою стороною цієї урядової політики було цілеспрямоване формування позитивного образу ісламу всередині самої Японії. На практичному рівні це виявлялося у всебічному сприянні держави відкриттю нових мечетей, створенню ісламських центрів, організації публічних лекцій, фінансуванні перекладів Корану та публікації творів мусульманських авторів, а також виданні газет і журналів на ісламську тематику. До 1945 року японський уряд проводив активну політику підтримки мусульманських діаспор на території країн Далекого Сходу, громад Поволжя, Західного Сибіру та Туркменистану, де панували сильні антирадянські та панісламістські настрої. Цей унікальний феномен в історії Японської імперії отримав офіційну назву «ісламська політика» («кайкьо сеісаку»). У цей же час, починаючи з 1930-х років, у країні виникають перші спеціалізовані інститути для вивчення ісламу. Зокрема, у 1932 році було засновано Інститут ісламської культури, на базі якого у 1935 році постало Наукове товариство з вивчення ісламу. З 1938 року за фінансової підтримки уряду починає виходити журнал «Ісламська сфера» та низка інших мусульманських періодичних видань. Ключову роль у цьому процесі відігравали саме японські вчені, філософи та перекладачі Корану, чиї праці сприяли поступовій адаптації іноземної релігії до традиційної японської культури. Досліджуючи цей період, японська дослідниця Місава Нобуо виділяє два типи тогочасних японських мусульман: «удавані мусульмани» (військові та паназіатисти, які прагнули використати іслам суто в прагматичних цілях націоналізму, як-от Охара Такейосі та Ямаока Міцутаро) та «справжні мусульмани», які щиро прагнули духовного пошуку та тяжіли до синкретичного поєднання ісламу з синтоїзмом або буддизмом (наприклад, Танака Іппей та Аріґа Бунпаціро).

Японські переклади Корану:
Цей розділ присвячений детальному текстологічному та історичному аналізу перекладів священного тексту Корану японською мовою, що стало одним із найважливіших інструментів адаптації ісламу в Японії. Автор зазначає, що початок цього процесу супроводжувався намаганнями кожного з перекладачів роз'яснити іноземну монотеїстичну релігію через звичні та зрозумілі для пересічних японців категорії та терміни. Це прагнення призвело до виникнення різноманітних оригінальних концептів щодо тлумачення мусульманського богослов'я, ключових релігійних понять та постатей. Перший в історії переклад Корану був опублікований у 1920 році в Токіо у складі XIV та XV томів фундаментальної збірки «Світові священні писання». Цю складну роботу виконав відомий історик Сакамото Кен'іці, який використав як основу англійський переклад Дж. М. Родвелла. Науковий аналіз цього перекладу, проведений дослідником Г. М. Кремером, свідчить про помітний вплив традиційного японського синтоїзму на трактування мусульманських філософських та релігійних концептів. Другий переклад був розпочатий у серпні 1935 року Такахасі Ґоро та завершений у 1938 році Аріґа Бунпаціро. Виконаний з європейських мов, він побачив світ у 1938 році під назвою «Святий Коран: Писання Ісламу». У тому ж році з'явився переклад Танака Іппея, який активно розповсюджувався з місіонерською метою. Визначною подією став переклад, здійснений у 1945 році видатним японським філософом Ідзуцу Тосіхіко за сприяння видавництва «Івасакі Сьотен». Ця праця вважається першим в історії Японії перекладом Корану, виконаним безпосередньо з мови оригіналу — класичної арабської. Його унікальною особливістю стало сміливе використання розмовного стилю японської мови «коґо» замість традиційного, але складного для сприйняття літературного стилю «бунґо». У 1950 році з'явився переклад Окава Сюмея, який для адаптації арабських термінів активно залучав буддійську лексику. Згодом першим японським мусульманином, який переклав Коран з оригіналу, використовуючи одночасно буддійську та християнську термінологію, став Міта Рьоіці. Його переклад «Святий Коран: переклад та коментар» (1972) був офіційно схвалений Японською асоціацією мусульман. Завдяки цим поступовим перекладам формувалося сприйняття ісламу як азійської релігії, близької до японської традиційної ментальності.

Образ ісламу у спадщині інтелектуалів I половини XX ст.:
У цьому розділі детально аналізується релігійно-філософська спадщина провідних японських інтелектуалів першої половини XX століття, які безпосередньо впливали на формування образу ісламу в країні. Однією з найвпливовіших постатей цього періоду автор називає Окаву Сюмея (1886–1957) — вченого, політика та послідовника ідеології паназіатизму. Автор простежує еволюцію його ставлення до ісламу. На ранньому етапі (1910–1923 роки) Окава сприймав іслам у романтичному та ідеалістичному ключі. У своїх статтях («Мухаммад та його релігія», «Іслам та його засновник») він підкреслював велич особистості пророка Мухаммада, його «могутність духу» та бойовий характер. Окава порівнював іслам із конфуціанством і вбачав у цій релігії ефективну зброю для майбутнього визволення Азії від західного колоніального панування. Проте згодом, у період Другої світової війни, його погляди еволюціонували до суто наукового ісламознавства. У своїй праці «Вступ до ісламу» (1942) Окава відмовився від паназійських алюзій і зробив висновок, що іслам має яскраво виражений західний характер, оскільки сформувався під впливом християнства, іудаїзму та греко-римської культури. Інший визначний мислитель, Танака Іппей, у своєму есеї «Іслам та паназіатизм» (1924) розробляв концепцію «японського ісламу». Він проводив прямі паралелі між релігійною боротьбою мусульман та геополітичною місією Японії в Азії. Танака порівнював пророка Мухаммада з видатним японським буддійським реформатором Ніціреном, а мусульманський хадж — з паломництвом на священну гору Фудзі. Він намагався довести спорідненість ісламу з традиційним японським світоглядом, зокрема з синтоїзмом, спираючись на досвід китайської філософської школи Хуейжу, яка поєднувала іслам з конфуціанством. Аріґа Бунпаціро у своїх працях пропонував оригінальний синкретичний синтез, порівнюючи постать японського імператора з пророком Мухаммадом, а верховне синтоїстське божество Аме-но-мінака-нусі-но-камі — з Аллахом. Вакабаясі Хан у книзі «Ісламський світ та Японія» (1937) стверджував, що негативний образ ісламу створений західною пропагандою, і розглядав мусульманські рухи як дієвий інструмент для підкорення та звільнення Азії. Таким чином, праці цих інтелектуалів ввели іслам у тогочасний японський інтелектуальний дискурс, хоча й суттєво його політизували.

Наукове осмислення образу ісламу в Японії II половини XX ст.:
Цей розділ присвячений аналізу кардинальних змін у сприйнятті ісламу в Японії у другій половині XX століття. Після поразки країни у Другій світовій війні та під час американської окупації відбувся різкий спад інтересу до політичного використання ісламу. Проте саме в цей час починається активне та глибоке вивчення ісламської історії, філософії та права з суто наукових позицій. Цей період автор пов'язує з діяльністю видатного ісламознавця світового рівня Ідзуцу Тосіхіко (1914–1993). Ідзуцу став автором оригінальної концепції «східної філософії», у межах якої він здійснював порівняльні філологічні та семантичні дослідження священних текстів. У своїй фундаментальній монографії «Даосизм та суфізм: компаративне дослідження ключових філософських концептів» (1983) вчений порівняв дві великі традиції Сходу. Він детально проаналізував концепт «абсолюту» та ідею «ідеальної людини» («ал-інсан ал-каміл» у суфійській філософії Ібн ал-`Арабі та «чжень-жень» у китайському даосизмі). На відміну від своїх попередників паназіатів, Ідзуцу використовував виключно науковий феноменологічний та лінгвістичний підхід, повністю відмовившись від будь-якого мілітаристського або політизованого трактування історії. Поряд з Ідзуцу Тосіхіко, значний внесок у наукове осмислення ісламу зробили й інші японські вчені цього періоду. Зокрема, Накамура Кодзіро здійснював комплексні дослідження історії арабської філософії та спадщини видатного мислителя ал-Газалі. Відомий дослідник Курода Тосіо присвятив свої праці вивченню соціального устрою, економіки та філософії ісламу. Семантичним аналізом тексту Корану та вивченням життєпису пророка Мухаммада активно займався Макіно Сін'я. Діяльність цих науковців сприяла значному підвищенню загального рівня обізнаності японського наукового загалу щодо мусульманського світу. Автор підкреслює, що дихотомія філософських систем Заходу та Сходу, яка проходила крізь усі праці Ідзуцу, була детермінована загальними тенденціями японської філософської думки періодів Мейдзі та Сьова. Проте науковий підхід дозволив виявити глибокі універсальні зв'язки між мусульманською культурою та традиційним японським світоглядом на рівні містичного та екзистенційного досвіду, що відкрило абсолютно нову сторінку у взаємовідносинах двох цивілізацій.

Образ ісламу в сучасній Японії, повсякденному житті та популярній культурі:
У цьому розділі Олександра Бібік детально досліджує сучасний етап функціонування образу ісламу в японському суспільстві, аналізуючи його прояви в повсякденному житті та популярній культурі. Згідно з наведеними статистичними даними, у сучасній Японії налічується близько 89 мечетей та приблизно 100 тисяч мусульман, з яких лише 10 тисяч є етнічними японцями. На загальносуспільному рівні образ ісламу сьогодні має виразно негативне забарвлення. Це зумовлено впливом глобальних подій, насамперед терористичними актами 11 вересня 2001 року та трагічним вбивством японського журналіста Кендзі Ґото бойовиками угруповання ІД у 2015 році. У масовій свідомості японців іслам здебільшого асоціюється з насильством та радикалізмом. Водночас на повсякденному рівні існує й позитивне сприйняття мусульман як людей високого морального стандарту, благочестивих та сконцентрованих на сімейних цінностях. Зростання туризму з країн Південно-Східної Азії привело до розширення ринку халяльної продукції та будівництва нових мечетей, проте автор зазначає, що це пов'язано саме з економічними інтересами туризму, а не з потребами місцевих мусульман-японців. Мусульманська спільнота стикається з серйозними викликами у повсякденному житті, такими як відсутність умов для щоденної молитви на робочих місцях, складнощі з організацією халяльного харчування в школах та дитячих садках. Суспільство часто протиставляє «мусульманську строгість» «японському м'якому характеру», що створює дистанцію між культурами та маргіналізує іслам як чужорідне явище («інше»). Для подолання цього бар'єру сучасні мусульманські діячі використовують нові підходи. У 2019 році Мідзутані Макото та Суґімото Кьоіціро виконали новий переклад Корану простою японською мовою («ясасії ніхонґо») для максимального кола читачів. Цей переклад безкоштовно розповсюджується по всій країні та представляє іслам як релігію миру та гармонії. Також унікальним інструментом дестигматизації стала манґа Хамеда Нурі «Сатоко та Нада» (2017), яка детально знайомить японських читачів з ісламською культурою та повсякденним життям через дружбу двох студенток, руйнуючи поширені стереотипи та упередження.

Висновки:
У підсумковому розділі наукової статті Олександра Бібік узагальнює результати свого масштабного історико-філософського дослідження. Автор робить висновок, що процес формування та еволюції образу ісламу в Японії з другої половини XIX століття до початку XXI століття пройшов три основні історичні етапи, кожен з яких характеризувався власними специфічними соціокультурними та геополітичними особливостями. Перший, ранній період розпочався з перших дипломатичних контактів Японії з Османською імперією в 1878 році та завершився поразкою країни у Другій світовій війні. Цей етап характеризувався домінуванням паназійської ідеології, в межах якої іслам розглядався японськими політиками та інтелектуалами (Окава Сюмей, Танака Іппей, Аріґа Бунпаціро, Вакабаясі Хан) як стратегічний союзник та ефективна ідеологічна зброя у спільній боротьбі проти західного колоніалізму. Образ ісламу штучно зближували з традиційними японськими цінностями, порівнюючи пророка Мухаммада з буддійськими реформаторами, а Аллаха — з синтоїстськими божествами. Другий період (друга половина XX століття) відзначився спадом політичного інтересу до ісламу після краху паназіатизму, але став часом розквіту об'єктивного академічного ісламознавства. Діяльність видатних вчених, зокрема Ідзуцу Тосіхіко, Накамура Кодзіро, Куроди Тосіо та Макіно Сін'я, дозволила здійснити глибокий семантичний та філософський аналіз ісламської культури, інтегрувавши її дослідження в загальносвітовий науковий контекст. Третій, сучасний період демонструє глибоку амбівалентність сприйняття ісламу в японському суспільстві. З одного боку, під впливом глобального медійного дискурсу та терактів іслам часто сприймається як «інше» — чужа та потенційно небезпечна релігія. З іншого боку, сучасна мусульманська спільнота Японії веде активну діяльність для відновлення позитивного образу своєї віри. Використовуючи спрощені переклади Корану та популярні формати художньої культури (такі як манґа), вони успішно доводять, що норми етикету, моралі та повсякденного життя мусульман не суперечать базовим засадам японської культури й можуть гармонійно існувати в сучасному японському соціумі. Таким чином, еволюція образу ісламу відображає складну траєкторію розвитку самої Японії — від імперських амбіцій через наукову рефлексію до пошуку гармонійного співіснування в глобалізованому світі.

Примітки та Література:
У фінальному розділі статті наводиться детальний науково-довідковий апарат, який є невід'ємною частиною дослідження та підтверджує його високу академічну якість. Наукові примітки автора містять цінні коментарі щодо термінологічних та методологічних нюансів роботи. Зокрема, у примітках пояснюється специфіка української системи транслітерації японської мови за М. Федоришиним, яка використовується в тексті. Також детально розкривається термін «п'ять великих релігій» у концепції Танаки Іппея, де іслам, християнство, даосизм, конфуціанство та буддизм мають бути синтезовані з синтоїзмом у межах діяльності створеного ним «Товариства єдності». Окрему увагу в примітках приділено аналізу використання буддійських термінів для перекладу ісламських понять. Наприклад, детально пояснюється походження та значення поширеного в сучасній японській мові терміна «дзіхі» (милосердя), який є похідним від буддійського поняття стану бодгісаттви, спрямованого на допомогу живим істотам позбутися страждань у сансарі. Розглядається використання терміна «камі» для позначення поняття «бог», яке закріпилося в японських перекладах Корану ще на початку XX століття. Список літератури (References) містить велику кількість фундаментальних праць провідних вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед них роботи відомих українських ісламознавців (С. В. Капранов), російських дослідників (А. Б. Юнусова, А. Н. Бибик), а також класичні праці англомовних та японських вчених (Селчук Есенбель, Х. М. Кремер, Місава Нобуо, Накамура Кодзіро, Комура Акіко, Обусе Кейко). Бібліографія містить посилання на оригінальні японські першоджерела — праці Окави Сюмея, Танаки Іппея, Вакабаясі Хана та Ідзуцу Тосіхіко, що свідчить про ґрунтовну та всебічну опрацьованість теми автором статті. Крім того, бібліографічний список включає посилання на сучасні електронні ресурси та офіційні інтерв'ю на телебаченні (зокрема, інтерв'ю з автором манґи Хамедом Нурі на каналі NHK), що демонструє залучення найновіших соціокультурних матеріалів до наукового аналізу. Наявність детального списку використаних джерел латиницею (References) забезпечує інтеграцію української наукової розвідки у міжнародний наукометричний простір, дозволяючи зарубіжним колегам ознайомитися з основними результатами цього важливого дослідження.