У вступі автор розглядає актуальність концепту поміркованості (аль-васатийя) у сучасному ісламському дискурсі, історію його дослідження від 1970-х років до сьогодення, а також основні понятійні рамки. Обґрунтовується важливість вивчення східноєвропейського досвіду ісламу як інтегральної частини глобальної мусульманської традиції, що сформувала власний унікальний досвід співіснування та гармонізації традиції з вимогами часу.

І. Коран, Сунна і поміркованість
У першому розділі аналізується коранічний тезаурус і контекст вживання терміна «васат» (серединність), зокрема аят 2:143. Розглядаються екзегетичні підходи класичних і посткласичних тлумачів (ат-Табарі, ас-Са’лябі, аль-Маварді, аз-Замахшарі, ар-Разі, аль-Байдауві, аль-Бікаї, Абу с-Су’уд), а також свідчення Сунни та хадісознавчих коментарів, де серединність трактується як справедливість, етична розміреність та уникнення крайнощів.

ІІ. «Поміркованість ісламу» в працях східноєвропейських авторів минулих часів
Другий розділ присвячений інтелектуальній спадщині мусульманських учених Криму, Балкан та татар Великого Князівства Литовського. Висвітлено правові, теологічні, філософські та суфійські погляди Шарафа ад-Діна аль-Киримі, Ахмада аль-Киримі, Ібрагіма аль-Киримі, Абу Бакра бін Расуля, Абу ль-Бака аль-Кафауві, Мухаммада аль-Аккірмані та Хасана Кафі аль-Акхісарі, які обґрунтовували поміркованість у питаннях пізнання, етики, свободи волі та державного управління.

ІІІ. Васатийя: сучасна концепція поміркованості
Третій розділ висвітлює трансформацію ідеї поміркованості в ХХ–ХХІ століттях. Розглядається досвід мусульманського реформаторства (М. Абдуг, Р. Ріда, Т. ібн Ашур, Х. аль-Банна, М. аль-Газалі, Ю. аль-Карадауві), а також ідеали східноєвропейських мислителів (І. Гаспринський, М. Асад, А. Ізетбегович). Аналізується сучасний стан і практична реалізація васатийї в життя мусульманських громад регіону та її відображення в перекладах Корану.

Післямова
У післямові підбиваються підсумки дослідження. Автор наголошує, що поміркованість у Східній Європі була не вимушеним компромісом чи даниною сучасним трендам, а глибинною інтегральною рисою ісламської традиції регіону, яка дозволяла зберігати ідентичність і будувати конструктивний діалог із суспільством.

Обрана бібліографія
Розділ містить систематизований перелік джерел та літератури українською, арабською, англійською, польською, турецькою та іншими мовами, використаних автором під час написання праці, включаючи рукописні фонди та сучасні наукові видання.

Додаток. Соціальна концепція мусульман України (2017)
У додатку наведено повний текст документа, ухваленого провідними мусульманськими організаціями України. Документ визначає соціально-правову позицію мусульманської громади щодо прав людини, сім'ї, праці, науки, економіки, політики, медицини, довкілля, війни і миру, а також міжрелігійного діалогу на основі принципів поміркованості та шаріату.

У вступному розділі автор окреслює понятійне поле та науковий контекст дослідження. Розглядається виникнення й еволюція концепту «поміркованості» або «серединності» (арабський термін «аль-васатийя», англійський «moderation») у сучасному ісламському дискурсі, починаючи з 1970-х років. Згадуються ключові праці сучасних авторів, зокрема Юсуфа аль-Карадауві, Насіра Хаміда Абу Зейда та Абд ар-Рахмана аль-Майдані. Автор зазначає, що після подій 2001 року риторика поміркованості стала центральною у дискусіях про протидію як релігійному екстремізму, так і ісламофобії. Водночас висвітлюється наявність критичних поглядів, які розглядають модерну концепцію васатийї як спробу «підлаштувати» іслам під західні аудиторії або як інструмент політичної боротьби між різними державами й елітами мусульманського світу. У відповідь на ці дискусії автор формулює основне дослідницьке завдання книги: з'ясувати, чи є поміркованість лише новітньою ідеологією, чи вона являє собою первинну глибоку рису ісламської доктрини, зафіксовану в Корані й Сунні та розвинуту мусульманськими вченими протягом століть. Особливий акцент робиться на дослідженні інтелектуальної традиції Східної Європи (Криму, Балкан, земель Великого Князівства Литовського), де протягом багатьох віків існували корінні мусульманські народи, які виробили власний досвід співіснування, культурного обміну та балансу між релігійною традицією та місцевим контекстом.

І. Коран, Сунна і поміркованість
Перший розділ присвячений аналізу фундаментальних джерел ісламського віровчення — Корану та Сунни, а також їхньої класичної та посткласичної екзегетики. У підрозділі «Коранічна «серединність»» автор досліджує понятійний апарат Корану, підкреслюючи, що базовий поділ людства в ньому здійснюється за ознакою віри (іман) та невір'я (куфр). Здійснюється філологічний аналіз п'яти випадків уживання кореня «в-с-т» у коранічному тексті. Ключова увага приділяється аяту 2:143 («Так Ми зробили вас серединною громадою...»). Автор аналізує контекст сури «Аль-Бакара», пов'язаний із розмовою про спадщину пророка Ібрагіма (Авраама) та подією зміни кибли (напряму молитви) з Єрусалиму на Мекку. Обґрунтовується, що «серединна громада» (умматан васатан) у коранічному контексті постає як правонаступниця попередніх авраамічних громад, що уникає їхніх розбіжностей і виступає свідком для людства.

У підрозділі ««Серединність» у тлумаченнях Корану» розглядається еволюція розуміння аяту 2:143 у тафсірах різних періодів. У ранньому тафсірі ат-Табарі (839–923) «васат» пояснюється як через лексичне значение «найкращий», так і через контекстуальне «те, що знаходиться між двома краями». Ат-Табарі зазначає, що громада мусульман є серединною, оскільки вона не впадає в надмірність (гулувв), як християни з їхнім чернецтвом і деіфікацією Ісуса, і не применшує істину (таксір), як юдеї. Також ат-Табарі та ас-Сана'ані наводять численні хадіси, де «васат» тлумачиться як «справедливий» (’адль). Далі автор порівнює арабські лексичні поняття з філософськими уявленнями про гармонію й розміреність (’іттідаль) у працях Аль-Фарабі. Розглядаються екзегетичні праці Х–ХІІ ст. (ас-Са’лябі, аль-Маварді, шиїта ат-Тусі, суфія аль-Кушайрі та мутазиліта аз-Замахшарі), де закріплюється розуміння серединності як уникнення крайнощів перебільшення й применшення. Окрему увагу приділено посткласичному періоду, зокрема фундаментальному тафсіру Фахр ад-Діна ар-Разі (1149–1209), який сформулював чотири смислові виміри серединності (етичний, доктринальний, контекстуальний та екзегетичний) і пов'язав її з концептом іджми (одностайної згоди громади). Далі розглядається тафсір аль-Байдауві та численні коментарі (хашійя) на нього, написані османськими вченими (Ібн ат-Тамджід, Мухі д-Дін Шейх-Заде, 'Іссам ад-Дін аль-Кунаві), де поміркованість розкривається через поняття теологічного й етичного балансу. Також наводяться трактування з пізніх тафсірів (Ібн Касір, аль-Бікаї, Абу с-Су'уд) та старопольського перекладу Корану з рукопису «Тафсір з Алітуса» (1723 р.).

У підрозділі ««Серединність» у Сунні й коментарях до хадісів» аналізуються перекази від Пророка Мухаммада, вміщені до канонічних збірок (Аль-Бухарі, Муслім, Ібн Маджа та ін.). Автор наводить хадіси, що містять пряму заборону на надмірність і перебільшення в релігії (аль-гулувв фі д-дін), а також заклики до легкості виконання обрядів та дотримання помірності в поклонінні, постуванні й повсякденному житті. Наводяться коментарі Ібн Раджаба аль-Ханбалі та аль-Газалі, де поміркованість проголошується кінцевою метою етики й практичного шаріату.

ІІ. «Поміркованість ісламу» в працях східноєвропейських авторів минулих часів
Другий розділ досліджує спадщину мусульманських учених Східної Європи посткласичної доби, які працювали в ареалах Криму, Османських Балкан та татарських поселень Великого Князівства Литовського. У вступній частині розділу описуються історичні умови формування трьох головних осередків східноєвропейського ісламу та панування в них ханафітсько-матуридитської релігійно-правової традиції.

Детально аналізується постать і творчість кримського науковця Шарафа ад-Діна бін Камаля ад-Діна аль-Киримі (пом. 1440), автора коментаря «Шарх Манар аль-Анвар» на фундаментальну працю з основ права Абу ль-Бараката ан-Насафі. Досліджуються філософсько-теологічні погляди аль-Киримі щодо співвідношення розуму (’акль) та чуттєвого сприйняття (хасс), де розум постає як першооснова, а розміреність (’іттідаль) між ними — як підстава моральної відповідальності людини. Також висвітлюється позиція Шарафа аль-Киримі у суперечці про розуміння «доброго» (хасан) і «злого» (кабіх), де він займає помірковану матуридитську позицію між радикальним раціоналізмом му’тазилітів та абсолютним волюнтаризмом аш’аритів.

Далі розглядається спадщина його учня — Ахмада бін ’Абд Аллага аль-Киримі (пом. 1457), який викладав у вищих медресе Османської імперії. Проаналізовано його праці «Місбах ат-Та’діл» (глоса на тафсір аль-Байдауві) та «Насіхату ль-Гаїмін». Висвітлюються етичні погляди Ахмада аль-Киримі про три сили людської душі (розумну, пристрасну й гнівливу) та поміркованість як основа виховання чеснот, а також його теорія пізнання, яка припускала існування різних відмінних думок як часткових виявів єдиної істини, що створювало підґрунтя для наближення позицій каляму та суфізму.

Суфійський вимір поміркованості висвітлюється через праці видатного кримського мислителя Ібрагіма бін Хакка аль-Киримі (пом. 1593) та його учня Абу Бакра бін Расуля аль-Киримі (написав у Кефе трактат «Аль-Хакаїк аль-’Алійя» у 1612–1613 рр.). На основі аналізу трактатів «Мавагіб ар-Рахман» та «Рісала фі ль-Куфр аль-Хакікі» показано, як кримські суфії хальветійського напряму узгоджували концепцію «єдності буття» (вахдат аль-вуджуд) Ібн Арабі з нормами зовнішнього шаріату, розглядаючи духовний розвиток людини через гармонізацію раціональних та ірраціональних сил, осягнення справжньої внутрішньої свободи (істікляль) та подолання суперечностей між формальним і сутнісним сприйняттям релігії. Аналогічні ідеї простежуються й у працях боснійського коментатора 'Абдаллага аль-Буснаві (1584–1644).

Важливе місце у розділі посідає аналіз спадщини вихідця з Кефе, енциклопедиста Абу ль-Бака аль-Кафауві (1619–1682/1684) та його знаменитого словника термінів «Аль-Куллійят». Автор показує, як аль-Кафауві визначав «васат» і намагався сформулювати поміркований «третій шлях» у теології, герменевтиці, етиці та філософії, узгоджуючи буквальний і алегоричний зміст Корану, раціональне знання та містичний досвід. Далі досліджується концепція «часткової волі» (ірада джузійя) у працях Мухаммада бін Мустафа аль-Аккірмані (1700–1761), вихідця з Аккермана (Білгород-Дністровський), який обіймав посаду ханафітського каді Мекки. Автор демонструє, як аль-Аккірмані побудував помірковану індивідуалістичну етику, розкривши структуру людського вибору між спроможністю (кудра) та актом (фі’ль), що дозволило зберегти доктрину передвизначення і водночас повністю утвердити моральну відповідальність людини за власні вчинки.

Наприкінці розділу розглядається політична теорія боснійського мислителя Хасана Кафі аль-Акхісарі (1544–1615) та його праця «Усул аль-хікам фі нізам аль-’алям» («Основи мудрості в світовому ладі»). Висвітлюються його погляди на справедливість, роль моральних якостей правителя, важливість колегіального прийняття рішень (інститут шури як серединний шлях між авторитаризмом і народовладдям), а також заклик до модернізації та засвоєння передових військово-технічних досягнень інших народів. Також наводяться тези з його коментаря «Азгар ар-Раудат», де поміркованість проголошується сутністю ісламу в богопізнанні, понятті свободи волі та етиці.

ІІІ. Васатийя: сучасна концепція поміркованості
Третій розділ аналізує процес трансформації традиційної ідеї серединності в цілісну суспільно-політичну та релігійну концепцію (васатийя) у ХХ–ХХІ століттях. У підрозділі «Досвід ісламського світу ХХ ст.» автор розглядає передумови реформаційного руху, стикання мусульманського світу з європейським модерном та колоніалізмом. Аналізуються погляди перших просвітників (Дж. аль-Афгані, М. Абдуга, 'А. аль-Кавакібі), які почали розглядати іслам як «особливий серединний шлях» між демократією та авторитаризмом, переходячи від класичної «етики чеснот» до «етики прав і обов'язків». Досліджуються класичні тафсіри ХХ ст.: «Аль-Манар» Мухаммада Абдуга й Рашіда Ріди, де поміркованість пов'язується із забезпеченням прав тіла й духу, а також праці Мустафи аль-Марагі, 'Абд ар-Рахмана ас-Са'ді та Мухаммада ат-Тагіра ібн 'Ашура. Праця останнього «Макасід аш-Шаріа» виділяється як важливий етап, де першочерговою ціллю шаріату проголошується «терпимість» (ас-самаха) та гармонія. Далі розглядаються суспільно-політичні погляди Хасана аль-Банни, який трактував всеосяжність ісламу через концепт зразковості громади, та Мухаммада аль-Газалі, який виділив сім рис ісламської поміркованості (релігійна толерантність, етика діалогу, захист прав жінок, науковий підхід до джерел тощо). Детально проаналізовано системну працю Юсуфа аль-Карадауві «Фікг аль-Васатийя», у якій сформульовано двадцять програмних особливостей ісламської поміркованості. Наприкінці підрозділу наводиться аналіз критичних зауважень щодо концепції васатийї (зокрема статті Муттаза аль-Хатиба) та дається їм наукова оцінка.

У підрозділі «Поміркованість в ідеалах східноєвропейських мусульман ХІХ – ХХ ст.» висвітлюється специфіка ісламського простору Східної Європи в імперський та післяімперський періоди. Розглядається постать видатного кримськотатарського просвітника Ісмаїла Гаспринського (1851–1918) та його праця «Русское мусульманство» (1881). Автор показує, як Гаспринський обґрунтовував «середній шлях» синтезу національно-релігійної традиції та європейської науки й освіти, відкидаючи як релігійний фанатизм і застій, так і крайній секуляризм. Далі аналізується спадщина Мухаммада Асада (Леопольда Вайса, 1900–1992), львів'янина, перекладача Корану англійською мовою та мислителя. Розглядаються його праці «Іслам на роздоріжжі» та «Принципи держави й уряду в ісламі», де серединність розуміється як баланс між матеріальним і духовним, а також пропонується програма гармонізації та редукції ісламського права до явних текстів Корану й Сунни з метою створення сучасної демократичної ісламської держави через парламентський інститут шури. Третьою ключовою постаттю є боснійський лідер Алія Ізетбегович (1925–2003) та його «Ісламська декларація» (1970). Проаналізовано його концепцію ісламу як інтегрального світогляду, що об'єднує віру й знання, мораль і політику, та закликає до соціальної перебудови суспільства ненасильницьким шляхом, через розвиток освіти, індустріалізації та дотримання етичних принципів.

Також у розділі розглядається практичний досвід мусульманських громад Східної Європи: участь європейських мусульман у Конгресах у Каїрі, Єрусалимі та Женеві (1935 р.), життя татарських громад Польщі, Литви, Білорусі й України (формування Татарського полку уланів у Польщі, діяльність муфтія Якуба Шинькевича). Автор аналізує, як литовські татари протягом 500 років застосовували поміркованість на практиці: через мовну адаптацію (використання слов'янських мов арабською графікою у кетабах), збереження високого статусу жінки в громаді, будівництво мечетей у стилі місцевої архітектури та активну захисну й суспільну роль у житті країни.

У підрозділі «Ісламська поміркованість на зламі століть» розглядаються процеси відродження ісламу після розпаду СРСР та Югославії у 1990-х і 2000-х роках. Аналізуються дві моделі розвитку громад — «традиційна» (система централізованих муфтіятів) та «модерна» (громадські об'єднання). Висвітлюється діяльність сучасних інституцій поміркованості, зокрема «Центру васатийя – діалогу» в Сараєво, праці боснійських вчених (А. Фатіч, А. Алібашич, М. Юсич) та кримськотатарського мислителя Сейрана Аріфова. Окрему увагу приділено «Хартії мусульман України» (2016) як прикладу консолідації мусульманського простору на засадах золотої середини. Розділ завершується порівняльним аналізом перекладів аяту 2:143 понад десятьма східноєвропейськими мовами (польською, боснійською, болгарською, російською, македонською, угорською, румунською, чеською, словацькою), який доводить одностайність сприйняття коранічної серединності як поміркованості в регіоні.

Післямова
У післямові автор підбиває загальні підсумки монографічного дослідження. Зазначається, що у Східній Європі мешкає понад десять мільйонів корінних мусульман (боснійці, албанці, помаки, литовські й кримські татари), чия ідентичність історично формувалася на основі прагнення знайти серединний шлях між крайнощами, примирити суперечливі світогляди й забезпечити безконфліктне співіснування з іншими конфесіями та етносами. Автор підкреслює, що поміркованість не була вимушеною тактичною поступкою чи сучасним «вестернізованим» нововведенням, а являла собою інтегральну внутрішню рису ісламської інтелектуальної традиції посткласичного періоду. Узагальнюється внесок східноєвропейських авторів минулого та сучасності у розбудову етичних, правових та суспільствознавчих підвалин ісламу. Наголошується, що в XXI столітті ідея поміркованості залишається ключовим принципом, який дозволяє мусульманам Східної Європи зберігати власну релігійну та культурну ідентичність, брати активну участь у розбудові громадянського суспільства та забезпечувати гармонійний міжрелігійний діалог.

Обрана бібліографія
В описі бібліографії зазначається, що вона являє собою систематизований науковий апарат праці, який включає фундаментальні джерела та дослідницьку літературу з проблеми ісламської поміркованості та історії ісламу в Східній Європі. До переліку входять арабомовні рукописи з бібліотечних зібрань Принстона, Базеля, Братислави, Стамбула (Сулейманіє, Кьопрюлю) та Кастамону; класичні та посткласичні тафсіри (ат-Табарі, ар-Разі, аль-Байдауві, аз-Замахшарі, Абу с-Су'уда та ін.); збірки хадісів; енциклопедичні та правові трактати (аль-Кафауві, аль-Аккірмані, Шарафа та Ахмада аль-Киримі, Хасана Кафі аль-Акхісарі); праці ісламських реформаторів ХХ ст.; фундаментальні дослідження західних, українських, турецьких та балканських сходознавців (Т. Ізутцу, М. Бравмана, В. Салеха, Ф. Брукмейра, Р. Вісновські, М. Якубовича, А. Юзєєва та ін.), а також сучасні переклади Корану східноєвропейськими мовами.

Додаток. Соціальна концепція мусульман України (2017)
Додаток містить повний офіційний текст «Соціальної концепції мусульман України» (СКМУ), підписаної у 2017 році провідними мусульманськими об'єднаннями країни (ДМУУ «Умма», ГС «Всеукраїнська асоціація «Альраід»», Асоціація мусульман України, ДМУ АР Крим та ін.).
У «Передмові» та «Вступі» зазначається, що події в Україні після 2013 року (Революція Гідності, окупація Криму, війна на Донбасі) вимагали викладення богословсько-правової позиції (фатви) щодо опису ролі мусульман у суспільстві. Проголошується базовий принцип Єдинобожжя (тавхід) як мета заклику пророків та шаріат як закон милості, справедливості й поміркованості, покликаний захищати релігію, життя, розум, нащадків та майно людини.

Розділ 1 «Етичні цінності ісламу» визначає моральні якості мусульманина (щирість, справедливість, чесність, терпіння), вимагає повної відповідності дій переконанням, засуджує дію без знання та припущення (занн) і формулює ісламський погляд на людство як єдину родину, розділену на народи для взаємного пізнання.
Розділ 2 «Права людини в ісламі» обґрунтовує людську гідність як намісника Бога на землі, гарантує особисті свободи (вибір одягу, їжі, професії, пересування), захист персональних даних, а також право на свободу думки й віросповідання за умови відсутності поширення брехні та образ інших релігій.
Розділ 3 «Іслам і сім'я» висвітлює рівність чоловіка й жінки у вірі, їхні фізіологічні та соціальні особливості, розглядає шлюб як союз чоловіка й жінки, заснований на любові та доброволі (з категоричною забороною одностатевих шлюбів), та визначає принципи виховання дітей і захисту сиріт.
Розділ 4 «Праця в ісламі» проголошує працю високою цінністю, гарантує права працівників (вчасна оплата, відпочинок, гідне ставлення) та розглядає трудову міграцію в двох перспективах — як виклик для мусульманських країн і як можливість заклику в світських державах.
Розділ 5 «Наука та освіта в ісламі» стверджує, що ісламська культура є культурою розуму, заохочує фундаментальні й прикладні наукові дослідження та проголошує здобуття релігійної й світської освіти обов'язком кожного мусульманина й мусульманки.
Розділ 6 «Економіка в ісламі» визначає багатство й бідність як випробування, закликає до сплати закяту, та формулює 4 принципи ісламської економічної моделі (заборона лихварства-ріба, заборона маніпуляцій невиробленими активами, заборона шкідливих видів діяльності, соціальна відповідальність). Також розглядаються ісламський банкінг та інститут приватної й суспільної власності.
Розділ 7 «Іслам і політика» висвітлює ісламське розуміння держави, рекомендує мусульманським меншинам у світських державах дотримуватися місцевого законодавства, зберігаючи релігійну ідентичність, брати участь у виборах в інтересах громади та розвивати громадянське суспільство. Обґрунтовується сумісність ісламу з патріотизмом (любов'ю до Батьківщини, підтримкою української мови як єдиної державної та кримськотатарської як мови корінного народу, захистом держави та капеланським служінням).
Розділ 8 «Іслам і медицина» висвітлює позитивне ставлення ісламу до медичної науки, донорства крові та органів, клонування органів, засуджуючи сурогатне материнство, евтаназію та аборти (за винятком загрози життю матері).
Розділ 9 «Іслам і довкілля» визначає екологічну етику ісламу, закликає до дотримання чистоти, охорони флори й фауни, впровадження екологічних технологій та гуманного ставлення до тварин.
Розділ 10 «Війна і мир в ісламі» наголошує на мирній сутності ісламу, засуджує тероризм і концепцію «священної війни», дозволяючи збройний опір лише для захисту прав або державного ладу. Висловлюється солідарність із мусульманами окупованого Криму та Донбасу й заклик до відновлення територіальної цілісності України.

Глава 11 «Ісламський заклик і сучасність» окреслює етику проповідників, вимоги до знання місцевої специфіки, подолання ісламофобії, а також закликає до активної участі в міжрелігійному діалозі задля зміцнення миру й злагоди в українському суспільстві.