Історіографічне виправдання (за бажання можна пропустити): Розділ присвячено огляду історіографії дослідження творчості Гаспринського. Розглядаються внесок В. Ганкевича, українські переклади, академічні видання та сучасні інтерпретації його творів західними та турецькими дослідниками через призму жанру утопії.

Романи про загублені світи як жанр літератури: Розділ розкриває становлення піджанру фантастики та пригод «загублені світи» у пізньовікторіанську добу. Наводяться приклади творів Г. Р. Хаггарда, А. Конан Дойла, Ж. Верна та обґрунтовується новаторство Гаспринського, який створив аналогічний твір у 1888 році.

Світ і час І. Гаспринського (кримськотатарський вимір): Висвітлюються дитячі та юнацькі роки Гаспринського в Криму, дворянський статус родини, родинні традиції, початкова освіта та становлення його кримськотатарської й мусульманської ідентичності на тлі імперської політики XIX століття.

Світ і час Гаспринського (європейський вимір). Париж: Описується паризький період життя Гаспринського (1871–1874 рр.), спростовуються міфи про його роботу секретарем І. Тургенєва та аналізується вплив європейської масової літератури, преси, імпресіонізму й міської культури на його творчість.

Європейські подорожі Гаспринського. Аль-Андалус vs аль-Кирим: Розділ присвячено мандрівкам Гаспринського та його героя Молли Аббаса Європою (Відень, Будапешт, Іспанія). Розглядається образ андалусійської спадщини, Альгамбри та паралелі з Кримською «Альгамброю» — Воронцовським палацом в Алупці.

Альгамбра як портал: Розділ аналізує сакральне та літературне значення Альгамбри в романі. Помилування руїнами колишньої мусульманської могутності стає порталом для телепортації та переходу Молли Аббаса до паралельного «загубленого світу» — Країни Спокою.

Світ і час І. Гаспринського (мусульманський вимір): Розглядається перебування Гаспринського в Османській імперії, контекст реформ Танзимату, виникнення руху джадідізму, а також використання псевдонімів («Мусульманин», «Татарин», «Молла Аббас») для уникнення цензури та вираження ідентичності.

Географія «загублених світів». Шлях назустріч чи у протилежних напрямках?: Порівнюється географія мандрівок у західних романах (Африка, Азія, Південна Америка) та у творах Гаспринського (Європа, Іспанія, Африка). Обґрунтовується розширення рамки географії «загублених світів» за рахунок європейського континенту.

Герої пригод та пошуків: Розділ присвячено аналізу образів головних персонажів. Зіставляються європейські професори-диваки та відчайдухи із образом Молли Аббаса — мусульманського інтелектуала та самотнього мандрівника, який шукає знання й історичні сліди.

Гендер, або героїні романів: Аналізується роль жінок у пригодницькій літературі. На відміну від антифеміністичних вікторіанських романів, у Гаспринського жінки (Жозефіна, Маргарита, Фріде Бану) є освіченими, активними суб'єктами суспільного життя.

Пошук скарбів: Досліджується трансформація мотиву пошуку скарбів: якщо для європейських героїв це золото, корисні копалини чи доісторичні істоти, то для Гаспринського скарбами є втрачені знання, освіта, наука та велич мусульманської цивілізації.

Захід / Мусульманський світ. Спільний наратив. Колоніалізм.: Висвітлюється конструювання поняття «мусульманський світ» у XIX столітті як результат спільної взаємодії інтелектуалів Заходу і Сходу в умовах глобального колоніального порядку.

Орієнталізм vs оксиденталізм: Розділ розкриває дзеркальність сприйняття: орієнталістському погляду Заходу на Схід Гаспринський протиставляє оксиденталістський погляд мусульманина на Європу, критикуючи її моральні та соціальні виразки.

Літературний жанр – насолода для письменників: Описується становлення масової пригодницької літератури, журнальні публікації з продовженням («Терджиман», «The Graphic»), комерційний успіх Хаггарда та літературний експеримент Гаспринського.

Історіографічна традиція, перспективи.: Розділ аналізує порівняльні дослідження творів Гаспринського з творами Байрона, Боткіна та інших авторів, а також застерігає від спроб залучення його спадщини до імперського дискурсу «русистики».

Прикінцеві роздуми, або про наступні тексти: Підбиваються підсумки значення спадщини Гаспринського для сучасності, наголошується на важливості популяризації його творів через нові медіа та екранізації у кінопросторі XXI століття.

Бібліографія: Містить вичерпний перелік джерел та наукової літератури українською, кримськотатарською, англійською, турецькою та російською мовами, використаних під час написання книги.

У вступному розділі Світлана Каюк розмірковує над поняттям літературної класики та критеріями зарахування творів до панівног пантеону «відомих авторів». Відзначається, що пригодницькі романи, детективи й мелодрами належать до масової літератури, розрахованої на найширше коло читачів. Проте історичні зміни та колоніальні контексти часто залишали поза увагою європейського читача імена видатних східних авторів. Задум пропонованої книги полягає у поставити під сумнів усталені критерії визначення творчості письменника та переглянути класифікацію його творів.
Предметом дослідження виступає постать Ісмаїла Гаспринського та його роман «Французькі листи», центральним персонажем якого є Молла Аббас. Авторка пропонує поставити Моллу Аббаса в один ряд із відомими героями західної пригодницької класики — Алланом Квотермейном Генрі Хаггарда, професором Челленджером Артура Конан Дойла та професором Лінденброком Жуля Верна. У розділі обґрунтовується мета- та мегажанровий підхід до аналізу тексту, де поєднуються елементи утопії, пригод, детективу та фантастики. Ця книга є спробою зав'язати міждисциплінарний діалог в галузі українського ісламознавства (Islamic Studies) та вийти за межі колоніальних і посторієнтальних шаблонів.

Історіографічне виправдання (за бажання можна пропустити)
Розділ присвячено детальному аналізу історіографічної традиції вивчення життя та спадщини Ісмаїла Гаспринського. Відзначається, що остання чверть XIX — початок XX століття були добою інтенсивних інтелектуальних пошуків, національних відроджень та релігійного реформаторства. В українському академічному просторі фундаментальний внесок у дослідження біографії та діяльності Гаспринського зробив історик Віктор Ганкевич, здобутки якого стали основою для подальших наукових розвідок. Також згадується перше сімферопольське видання «Французьких листів» (2003) та сучасний переклад українською мовою, випущений видавництвом «Майстер книг» у 2021 році.
Далі розглядається присутність імені Гаспринського у сучасному зарубіжному науковому дискурсі. Згадується тритомне «Повне зібрання сочинений» Гаспринського, видане в Казані та Сімферополі (2016–2019), праці турецьких дослідників (Х. Киримли, Ю. Акпинар), а також англомовні публікації та переклад роману, здійснений американською дослідницею Азаде-Айше Рорліх (2008). Особливу увагу приділено критиці усталеного в академічному середовищі терміна «мусульманська утопія» стосовно роману Гаспринського. Авторка звертає увагу на публікації сучасних західних науковців (І. Алєксєєв, Л. Міньйон, Е. Едхем), які аналізують твір крізь призму утопічних концепцій, та доводить обмеженість такого підходу, оскільки він ігнорує пригодницьку частину роману та його продовження («Африканські листи», «Країна амазонок»).

Романи про загублені світи як жанр літератури
Розділ розкриває історію виникнення, понятійний апарат та естетичні особливості піджанру фантастики та пригод «загублені світи» (Lost World fiction). Авторка зазначає, що XIX століття було добою, коли наукові відкриття, технологічний прогрес та гуманітарні теорії формували нові очікування суспільства. В останній третині XIX століття в Англії пізньовікторіанської доби сформувався популярний літературний жанр, у центрі якого перебувало відкриття схованого від решти людства куточка планети, де збереглися давні цивілізації, доісторичні істоти або паралельні суспільства.
Засновником жанру вважається Генрі Райдер Хаггард, чий роман «Копальні царя Соломона» (1885) започаткував хвилю аналогічних творів («Аллан Квотермейн», «Вона»). До цієї плеяди долучилися Р. Кіплінг, Ж. Верн, Г. Веллс, Е. Орці, Е. Р. Барроуз, а А. Конан Дойл у 1912 році романом «Загублений світ» надав жанру остаточного оформлення. Авторка наголошує на вражаючому факті: у 1888 році, у самий розпал формування цього жанру, Ісмаїл Гаспринський створює свій роман «Французькі листи», який повністю відповідає канонам «загублених світів», а в деяких композиційних рішеннях навіть випереджає західних авторів. Проте через колоніальні бар'єри ім'я Гаспринського опинилося виключеним із загальносвітового переліку класиків пригодницької літератури.

Світ і час І. Гаспринського (кримськотатарський вимір)
Розділ висвітлює кримський контекст життя Гаспринського, його походження та освітній шлях. Народившись у 1851 році в Ялтинському повіті Таврійської губернії (селище Авджикой або Улу-Сала), Гаспринський належав до давнього кримськотатарського роду. Його дід Алі був купцем і власником земель у Гаспрі, а батько Мустафа здобув дворянський статус у 1854 році завдяки військовій службі перекладача зі східних мов. Авторка порівнює процес отримання дворянства кримськотатарською елітою із аналогічними процесами серед української козацької старшини після ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі, показуючи складність адаптації місцевих еліт до імперських структур Російської імперії.
Величезне значення у вихованні Ісмаїла відіграли родинні традиції та домашня освіта, отримана від матері Фатьми Султан, яка занурила його у багатий світ кримськотатарської народної культури та ісламської моралі. Подальше навчання в бахчисарайському мектебе закріпило його мусульманську ідентичність. Навчання у Сімферопольській гімназії, Воронезькому кадетському корпусі та Другій Московській військовій гімназії ознайомило його з російським суспільством, проте військова кар'єра його не приваблювала. Яскравим епізодом юності стало спілкування в Москві з консервативним публіцистом М. Катковим, у розмовах з яким юний Гаспринський твердо відстоював неможливість асиміляції кримських татар та самобутність їхньої мови й культури.

Світ і час Гаспринського (європейський вимір). Париж
Цей розділ присвячений закордонній поїздці Гаспринського до Франції, де він проживав у Парижі з 1871 по 1874 рік. Зазначений період є найменш документованим у його біографії, що спричинило виникнення численних міфів. Авторка детально аналізує та піддає сумніву поширену в історіографії версію про те, що Гаспринський працював особистим секретарем Івана Тургенєва. Аналіз епістолярної спадщини Тургенєва та його листування не містить жодних згадок про кримськотатарського юнака, хоча сам Тургенєв був центром тяжіння для багатьох східноєвропейських візитерів.
Незважаючи на відсутність документальних підтверджень роботи у Тургенєва чи навчання в Сорбонні, перебування в Парижі мало колосальний вплив на Гаспринського. Він опинився в епіцентрі культурного життя «прекрасної епохи» (Belle Époque), бачив стрімкий розвиток франкомовного масового читача, популярність періодичної преси, журнала L'Illustration, появу «сенсаційного роману» та виставки художників-імпресіоністів (Е. Мане, К. Моне, О. Ренуара). Здатність схоплювати найсучасніші тенденції європейської літератури та журналістики дозволила Гаспринському пізніше використати ці європейські форми (газета, роман у листах, пригодницький сюжет) для популяризації реформаторських ідей джадідізму серед мусульман.

Європейські подорожі Гаспринського. Аль-Андалус vs аль-Кирим
Розділ висвітлює географію мандрівок Гаспринського Європою (Відень, Будапешт, Іспанія) та формування у його свідомості концепту Аль-Андалуса (мусульманської Іспанії). Під час перебування в Угорщині Гаспринський (як і його герой Молла Аббас) прагнув відвідати мусульманські святині (могилу Гюль-Баби) та зустрітися з видатним угорським сходознавцем і мандрівником Армінієм Вамбері. Досвід Вамбері, який під виглядом дервіша досліджував Середню Азію, слугував дзеркальним прикладом для Гаспринського, який, навпаки, досліджував Захід з позиції східного мандрівника.
Ключовим об'єктом захоплення для європейців та мусульман у XIX столітті стає Іспанія та палац Альгамбра в Гранаді. Після виходу книги Вашингтона Ірвінга «Казки Альгамбри» (1832) Альгамбра перетворилася на романтичний бренд. Для європейців вона була символом переможеного, але величного минулого, а для мусульман — символом втраченої золотої доби науки, мистецтва та конвівенції (мирного співіснування релігій). Авторка проводить вражаючу паралель між Іспанською Альгамброю та «Кримською Альгамброю» — Воронцовським палацом в Алупці, збудованим генералом М. Воронцовим у неомавританському стилі за проєктом англійського архітектора Едварда Блора. Гаспринський з дитинства бачив цей палац у Криму, що сформувало його естетичне сприйняття мавританської архітектури ще до візиту до Гранади.

Альгамбра як портал
У цьому розділі аналізується сюжетний перехід у романі «Французькі листи» від реалістично-травелогного опису Європи до фантастичного світу. У класичних вікторіанських романах про «загублені світи» (Хаггард, Дойл) герої потрапляють до таємничих країн через важкодоступні природні перешкоди — підземні печери, лабіринти, гірські плато, де темрява і страх випробовують їхню мужність. Гаспринський використовує аналогічний літературний прийом: Молла Аббас блукає підземеллями та кам'яними сходами під палацом Альгамбра.
Проте сакральним центрами і «порталом» для переміщення виступає Левиний дворик (Patio de los Leones) та Миртовий двір Альгамбри. Споглядання руїн колишньої мусульманської могутності викликає у героя глибокі емоційні переживання та тугу за втраченим минулим. Саме в цей момент відбувається просторово-часовий перехід: через підземний хід під горами Сьєрра-Невада Молла Аббас потрапляє до прихованої від зовнішнього світу «Країни Спокою» (Дар-Ель-Саадет). Авторка порівнює цей концепт із фантастичними теоріями «паралельних світів» (Г. Веллс, А. Ренд), наголошуючи на соціально-критичному застереженні Гаспринського щодо загроз європейського атеїзму та радикальних соціалістичних вчень.

Світ і час І. Гаспринського (мусульманський вимір)
Розділ присвячений мусульманському контексту діяльності Гаспринського після його повернення з Європи в 1876 році. Очоливши міське самоврядування Бахчисарая (був міським головою у 1878–1884 рр.), Гаспринський усвідомив катастрофічний стан мусульманського населення Російської імперії: занепад освіти, економічну відсталість, масову еміграцію кримських татар до Османської імперії через загрози насильницької асиміляції. На противагу цьому в Османській імперії доби Танзимату та Першої конституційної епохи (1876–1878) тривали активні процеси модернізації суспільства, преси та освіти.
Гаспринський стає лидером реформаторського руху — джадідізму, який обстоював запровадження нового звукового методу навчання (усул-і джадід), світських знань, естетичного виховання при збереженні основ ісламу. Заснована ним у 1883 році в Бахчисараї газета «Терджиман» («Перекладач») стала головним органом поширення цих ідей. У розділі аналізується використання Гаспринським криптонімів і псевдонімів («Мусульманин», «Татарин», «Молла Аббас», «Карт-ага»). Вони слугували не лише захистом від цензури та нападів консервативних кадімітів, але й виражали пошук нової національної та релігійної ідентичності мусульман Російської імперії.

Географія «загублених світів». Шлях назустріч чи у протилежних напрямках?
У цьому розділі аналізується просторова організація та географічні маршрути в пригодницьких романах. Британські та європейські письменники відправляли своїх героїв у напрямку імперської експансії — до внутрішніх районів Африки (Хаггард), Афганістану (Кіплінг) чи Південної Америки (Дойл, Веллс). Знайдені там «загублені світи» містили артефакти колишньої присутності західної цивілізації (скарби Соломона, знаки Олександра Македонського), що слугувало ідеологічним виправданням колоніалізму та домінування білої раси.
Гаспринський будує абсолютно іншу систему координат. Його герой вирушає з Туркестану до Європи, вивчає її технології, але свій «загублений світ» знаходить у самій Європі — на Піренейському півострові, де колись процвітав Кордовський халіфат. Описи природи у Гаспринського позбавлені жахів диких джунглів чи пустель: мандрівка Європою здійснюється комфортною залізницею. Включення Іспанії та Європи до мапи «загублених світів» розширює рамки жанру й демонструє, що інтелектуальний простір Сходу і Заходу є спільним і багатовимірним.

Герої пригод та пошуків
Розділ присвячено порівняльному аналізу типів головних персонажів. У вікторіанській літературі кінця XIX століття на зміну звичайним шукачам пригод та мисливцям приходять науковці — професори європейських університетів (професор Лінденброк у Верна, професор Холлі у Хаггарда, професор Челленджер у Дойла). Вони описані як ексцентричні, дивакуваті, але надзвичайно ерудовані люди, чиї знання з геології, ботаніки, астрономії та давніх мов дозволяють команді вижити у варварському середовищі та довести вищість західної науки.
Герой Гаспринського Молла Аббас за своїм складом близький до категорії науковців та мандрівних філософів середньовічного Сходу. Проте, на відміну від європейських героїв, які завжди пересуваються групами (англійські джентльмени у супроводі слуг та тубільців), Молла Аббас мандрує один. Його одиночна подорож символізує стан мусульманського інтелектуала-реформатора, який опинився між двома світами та змушений самостійно шукати відповіді на виклики сучасності, спираючись на власну освіченість, спостережливість і віру.

Гендер, або героїні романів
Розділ висвітлює один із найцікавіших аспектів порівняльного аналізу — гендерний вимір. Авторка вказує на виразний антифеміністичний характер пізньовікторіанського пригодницького роману. Твори Хаггарда, Дойла та Верна писалися виключно для чоловічої та юнацької аудиторії («для хлопчиків»), а жінки у них або взагалі відсутні, або виконують роль фонових персонажів, що чекають героїв удома (Гледіс, Гретхем). Жінки з тубільних племен (як у романі «Вона») постають носіями варварства та деструктивної пристрасті, які потребують цивілізаційного втручання чоловіків.
На цьому тлі роман Гаспринського постає глибоко феміністичним твором. Протягом усього сюжету поруч із Моллою Аббасом перебувають сильні, освічені та впливові жінки. Француженки Жозефіна та Маргарита допомагають йому адаптуватися в Європі та вести бізнес. У віднайденій Країні Спокою головна героїня Фріде Бану вражає героя своєю ерудицією, медичними знаннями та суспільним статусом. Гаспринський детально описує систему жіночої освіти в цій країні, де жінки є повноправними власницями майна, займаються педагогікою та медициною. Авторка наголошує, що погляди Гаспринського на рівноправність жінок випереджали свій час і поєднували європейську свободу з ісламською мораллю.

Пошук скарбів
У цьому розділі досліджується трансформація центрального мотиву пригодницького жанру — «пошуку скарбів». Для прагматичної європейської літератури XIX століття скарби мали цілком матеріальне вираження: це копальні царя Соломона з алмазами та золотом, корисні копалини або доісторичні істоти, опанування яких приносить економічну й наукову вигоду метрополіям. Дика природа далеких континентів розглядається європейцями як ресурс для збагачення.
Для Гаспринського та його персонажів concept «скарбу» має інше, вище значення. Мусульманський мандрівник шукає не матеріальне багатство (він має достатньо власних коштів для подорожі), а втрачені інтелектуальні та духовні скарби: знання, наукові досягнення, культурні здобутки золотої доби халіфатів та формулу успішного суспільного устрою. Знайдена ним Країна Спокою є скарбницею, де збережено й розвинуто науку та освіту, що дає надію на відродження мусульманського світу в майбутньому.

Захід / Мусульманський світ. Спільний наратив. Колоніалізм.
Розділ розкриває складну динаміку формування понять «Захід» та «мусульманський світ» в останній чверті XIX століття. Авторка підкреслює, що універсальна категорія «мусульманського світу» як єдиного цілого не була давньою константою, а постала як інтелектуальний конструкт унаслідок взаємодії та протистояння інтелектуалів Заходу і Сходу в умовах глобального колоніалізму. Захід конструював свою ідентичність через уявлення про цивілізаційну вищість, білу расу та християнство, відводячи решті народів роль «варварів».
У відповідь на цей колоніальний тиск мусульманські мислителі (серед яких важливе місце посідав Гаспринський) випрацювали спільний контрнаратив, об'єднуючи різноманітні мусульманські народи навколо спільної спадщини, мови знань (арабської) та релігійних цінностей. Гаспринський обирає форму «Французьких листів» («Френкистан мектюплери»), щоб доступною мовою розтлумачити мусульманському читачеві устрій європейського життя та закликати його до засвоєння корисних здобутків Заходу без втрати власної віри та ідентичності.

Орієнталізм vs оксиденталізм
У цьому розділі досліджується проблема дзеркального сприйняття культур. Якщо європейський орієнталізм (проаналізований пізніше Едвардом Саїдом) описував Схід як екзотичний, пасивний, чуттєвий та відсталий світ, то Гаспринський у романі «Французькі листи» демонструє яскравий приклад оксиденталізму — погляду східного спостерігача на Захід. Молла Аббас бачить у Європі не лише позитивні риси (технології, порядок, чистоту, розвиток науки), але й її глибокі соціально-моральні суперечності.
Гаспринський критикує європейський цинізм, гонитву за багатством, злидні робітників поруч із розкішшю еліти, втрату релігійної віри та наростання атеїзму. Мудреці з віднайденої Країни Спокою прямо попереджають про неминучу катастрофу Європи через розгул соціалізму, анархізму та загальну мілітаризацію, пророкуючи майбутні кровопролитні війни. Таким чином, Гаспринський виступає рівноправним учасником глобального інтелектуального дискурсу, пропонуючи власну критичну концепцію західної цивілізації.

Літературний жанр – насолода для письменників
Розділ присвячено аналізу літературного процесу та функціонуванню масової літератури в періодичній пресі кінця XIX століття. Поширенню пригодницьких романів сприяли журнальні публікації з продовженням (feuilleton) у таких виданнях, як «The Graphic» або «Longman's Magazine» у Лондоні. Читацька аудиторія з нетерпінням чекала на кожну нову випуск, що забезпечувало авторам (зокрема Хаггарду) високі гонорари та комерційний успіх.
Гаспринський повністю засвоїв цю європейську видавничу модель і використав її у своїй газеті «Терджиман» у Бахчисараї. Роман «Французькі листи» друкувався частинами у 1887–1888 роках, викликавши величезний інтерес у мусульманських читачів. Зважаючи на успіх, Гаспринський створив цілу серію продовжень: «Африканські листи» (1889), «Країна амазонок» (1890–1891), а пізніше переробив і видав розширений варіант під назвою «Таємнича країна» (1906). Авторка наголошує, що Гаспринський свідомо обрати масовий пригодницький жанр як найефективніший інструмент впливу на свідомість читача.

Історіографічна традиція, перспективи.
У цьому розділі аналізуються новітні історіографічні тенденції порівняння творчості Гаспринського з іншими діячами світової культури. Деякі дослідники (А. Арнаутова, О. Семенець) порівнюють світоглядні позиції Гаспринського та Дж. Г. Байрона, розглядаючи взаємне сприйняття Сходу і Заходу. Інші дослідники ставлять його «Французькі листи» в один ряд із «Листами про Іспанію» російського критика В. Боткіна.
Водночас авторка рішуче застерігає від спроб сучасного російського академічного середовища («русистики») залучити спадщину Гаспринського до рамки «російської культури» на тій підставі, що перша редакція роману вийшла російською мовою. Двомовність газети «Терджиман» була вимушеним кроком в умовах імперської цензури, а сам Гаспринський творив для тюрксько-мусульманського світу. Авторка закріплює значення Гаспринського як суб'єкта кримськотатарського національного відродження та глобальної ісламської думки.

Прикінцеві роздуми, або про наступні тексти
У завершальному розділі підбиваються підсумки дослідження та окреслюються перспективи подальшого вивчення спадщини Гаспринського. Образ спільне колективного минулого дає надію на побудову колективного майбутнього, де мусульманський світ постає самостійним інтелектуальним центром. Пригодницькі романи Гаспринського про загублені світи доводять можливість існування альтернативних шляхів розвитку людства, основаних на поєднанні знань, науки та духовних цінностей.
Авторка зазначає, що у XXI столітті, коли соціальні проекти XX століття зазнали краху, академічний світ знову звертається до спадщини Альгамбри, перехресної історії (Histoire croisée) та рецепційної естетики. Наприкінці висловлено висновок про високий потенціал прози Гаспринського для сучасного кінематографу, екранізацій та нових медіа, що дозволило б якісно збагатити сучасний кінопростір і надати нового, глобального звучання творам кримськотатарського класика.

Бібліографія
Бібліографічний розділ містить систематизований перелік джерел та наукової літератури, використаних у монографії. До списку входять видання творів Ісмаїла Гаспринського (включаючи його «Повне зібрання сочинений» у 3-х томах та українські переклади), архівні матеріали, підшивки газети «Терджиман», класичні пригодницькі романи Г. Р. Хаггарда, А. Конан Дойла, Ж. Верна, В. Ірвінга, а також численні сучасні наукові дослідження українських, турецьких, американських та європейських авторів у галузі історії, філології, ісламознавства та теорії літератури.